Саша, 9 років, Луцьк
Про те, як він втратив батьків
Мама відвезла мене до дитячого санаторію: у мене в легенях знайшли якесь запалення. Санаторій був у мальовничому місці. 28 травня, на день народження, я отримав від мами вітальну листівку. Вона написала, що купила мені шашки у подарунок. Хіба міг я подумати, що це остання звістка від мами?..Наприкінці червня батьки мали забрати мене додому.
Але почалася війна.
Я та інші діти пережили ночівлі в лісі, бомбардування, евакуацію в товарних вагонах. Врешті нас перевезли до Сибіру. Я дізнався, що тато і дядько загинули на фронті, а маму і всю нашу велику родину вбили у гетто.
Я, круглий сирота, опинився в дитячому будинку.
Відчуття незахищеності
Війна заскочила зненацька всіх. Звичний порядок речей назавжди змінився. Почуття страху та паніки панували над цілими країнами та суспільствами.
Дітей навчали вірити дорослим і добре вчитися. Вони звикли бути під захистом та опікою батьків. Майбутнє видавалось простим і вирішеним. Проте вони зіштовхнулись із новою реальністю, ворожою і смертельною, адже батьки більше не могли їх захистити, не могли гарантувати жодної безпеки. Ба більше, деякі дорослі ставали джерелом насильства і смертельної небезпеки.
Часом діти потрапляли під опіку чужих людей, а часто про них взагалі нікому було подбати. Для дітей рутиною стали постійні страх смерті, тривога і безпомічність, самотність і туга за найближчими людьми. Діти і підлітки мусили швидко дорослішати й розраховувати лише на себе.
Наскільки важлива допомога від інших людей?
Як можна підтримувати й допомагати іншим?
Перегляньте відеоісторію Ваела про досвід біженства, про його проактивність та бажання допомагати іншим
(с) Stories that Move. Більше історій тут.
Чи доводиться сучасним дітям
допомагати дорослим боротись за виживання?
Що впливає на їхні рішення?