Лея, 18 років, Рава-Руська
Про школу напередодні війни
Перед війною я вже була школяркою. Спершу відвідувала релігійну єврейську школу, там учили іврит. А потім – державну польську школу, де ми навчались польською.Я дружила переважно з єврейськими дівчатами, але в мене були й польські подружки, й українські.
У школі для дівчат був розподіл: єврейські дівчата в класі сідали з правого боку, християнські – з лівого. Якщо єврейська дівчина досягала добрих успіхів, то як заохочення їй могли дозволити сісти поміж польками. Інколи лунали насмішкуваті пісеньки про євреїв, але не було такого антисемітизму, від якого б ми страждали.
Життєвий устрій був звичайним.
«Звичайний» устрій
Євреї споконвіку живуть в Україні, однак їхній статус переважно був нижчий, ніж у християнської більшості.
Їх могли обмежувати у праві на вільне пересування, для проживання у інших містах потрібно було отримувати спеціальні дозволи. Євреї мали дуже мало шансів здобути вищу освіту, бо стикались із неймовірно високими вимогами під час вступу, а іноді й прямою забороною.
В Україні під час окупації перші утиски євреїв видавались звичайною справою. Адже усі звикли, що євреїв обмежують у праві вільного вибору парти в класі, навчального закладу чи місця проживання. Однак нацисти швидко перейшли до тотальних переслідувань. Євреям було відмовлено у громадянських правах, у праві вільно переміщатись, згодом – у праві на життя.
Перегляньте відеоісторію Івана про його власні упередження та намагання протидіяти їм
(с) Stories that Move. Більше історій тут.
Чи легко вирізняти власні стереотипи й упередження? Чому?
Згадайте, чи доводилося вам із часом переосмислювати «нормальні» ситуації?
Чому так важливо протидіяти навіть начебто незначним проявам упереджень або обмежень через риси ідентичності?
А які упередження маєте/мали ви?
Як ви їм протидієте?