Саша, 9 років, Луцьк

Про те, як він втратив батьків

Мама відвезла мене до дитячого санаторію: у мене в легенях знайшли якесь запалення. Санаторій був у мальовничому місці. 28 травня, на день народження, я отримав від мами вітальну листівку. Вона написала, що купила мені шашки у подарунок. Хіба міг я подумати, що це остання звістка від мами?..

Наприкінці червня батьки мали забрати мене додому. Але почалася війна.

Я та інші діти пережили ночівлі в лісі, бомбардування, евакуацію в товарних вагонах. Врешті нас перевезли до Сибіру. Я дізнався, що тато і дядько загинули на фронті, а маму і всю нашу велику родину вбили у гетто.

Я, круглий сирота, опинився в дитячому будинку.

Відчуття незахищеності

Війна заскочила зненацька всіх. Звичний порядок речей назавжди змінився. Почуття страху та паніки панували над цілими країнами та суспільствами.

Дітей навчали вірити дорослим і добре вчитися. Вони звикли бути під захистом та опікою батьків. Майбутнє видавалось простим і вирішеним. Проте вони зіштовхнулись із новою реальністю, ворожою і смертельною, адже батьки більше не могли їх захистити, не могли гарантувати жодної безпеки. Ба більше, деякі дорослі ставали джерелом насильства і смертельної небезпеки.

Часом діти потрапляли під опіку чужих людей, а часто про них взагалі нікому було подбати. Для дітей рутиною стали постійні страх смерті, тривога і безпомічність, самотність і туга за найближчими людьми. Діти і підлітки мусили швидко дорослішати й розраховувати лише на себе.