Макс, 11 років, Микуличин

Про вбивство мами і брата

Мені було рівно 11 років.

У гетто я побачив, як женуть мою маму з братиками і сестрою. Поліцейський почав виривати з рук у мами мого молодшого братика, Берліка, йому було півтора роки. Мама намагалась захистити Берліка. Зібралися інші поліцейські, вбили Берліка, а потім і маму.

У мене в голові було лише одне: мститися і мститися.

Через якийсь час нас зібрали і відвезли в ліс на страту. Мені вдалося втекти. Я приєднався до групи партизанів. Я знав різні мови, тож міг виконувати різноманітні завдання.

Під час битви під Прагою на мене обвалилися руїни розбомбленого будинку. Тоді мене врятували дві дівчинки-школярки.

Свідки жорстокості

Під час війни євреї постійно наражались на небезпеку. Злочинці не шкодували ні чоловіків, ні жінок, ні маленьких дітей. Жорстокість стала частиною повсякденного життя. Обшуки, побиття, приниження та насильство, що їх зазнавали переслідувані, назавжди залишали відбиток на психіці. Найбільшої травми зазнавали діти та підлітки.

Побачивши на власні очі вбивства близьких, деякі люди втрачали бажання боротися і виживати. Інших це спонукало до того, аби взяти в руки зброю і мститися ворогові.

Ті, кому вдалося вижити, часто згадували про такі моменти упродовж усього життя у снах і наяву. Травматичний досвід впливав на стосунки з близькими та знайомими, на сприйняття світу.

В плеєрі натисни щоб обрати українські субтитри.