Марта, 8 років, Чортків
Про те, як вона мусила вдавати з себе польку та католичку

Декілька наступних днів я репетирувала свій новий образ.

Мене звати Кристина Гриневич, усі звуть мене Кшисею. Я народилася у селі. Я католичка, щонеділі ходжу молитися до костелу. Я вмію молитися.

Я стерла з пам’яті Марту, дедалі більше ставала Кшисею.  

Я намагалася виконувати мамині настанови: добре поводилася, усім посміхалася і терпляче чекала листів від неї.

Після війни для себе я вирішила, що я – не єврейка, ніколи нею не була і не буду.

 

Якось увечері постукали у двері. Я відчинила. Пані Чаплінська спитала, чи пам’ятаю я свого діда.  Я сказала: «У Кристини Гриневич немає дідуся». 

Ідентичність як загроза або порятунок

Під владою нацистів євреї стикалися зі смертельною загрозою. Не мали значення вік, віросповідання, вчинки, погляди – тільки факт народження євреєм. Влада примушувала євреїв переселятись до гетто й носити певні знаки на одязі, аби їх легше було знайти.

Інколи єврейські батьки намагалися видати своїх дітей за українців або поляків. Для цього потрібні були фальшиві документи, інші ім’я, одяг, поведінка, мова. Щоб уникнути підозр, треба було носити хрестик і молитовник, вивчити молитви. 

На всіх, хто вдавався до такого способу порятунку, постійно чатувала небезпека, адже треба було дотримуватись нової легенди, щоб не виказати себе необережним словом або нетиповою поведінкою. Крім того, можна було зустріти знайомих, які могли зрадити.

Дізнатись більше

Як ми можемо висловлювати свою приналежність, вподобання через зовнішній вигляд?

Анна з Данії розповідає про ланцюжок з зіркою Давида, який вона носить і чому він важливий для неї.

В плеєрі натисни        щоб обрати українські субтитри.

(с) Stories that Move. Більше історій тут.

Обрати іншу історію